Коли я мовлю “Україна”,
Це слово сяє в серці, як зоря.
Вона, моя красуня – Батьківщина,
Велика, рідна мати Кобзаря.

Вона його на світ благословила,
Вогнем любові душу сповила,
Правдивих слів дала могутнью силу,
І меч борця нескорений дала.

Щоб він поніс в життя її надії,
Її красу і біль її страждань,
Щоб він їх вилив в думи золотії,
В бурхливе море мрій і сподівань.

Народний син, не тягся до паноти,
Не нюхав з ними ніжного вина.
- Глибокий ківш образи і гіркоти
Без каяття ним випито до дна.

Не став на позолочені пороги,
Ханжам лукавим руку не подав.
- Шлях боротьби крізь муки і тривоги
На все життя поет собі обрав.

Коли я мовлю “Україна”,
Воно прекрасне й чисте, без прикрас.
Моя кохана, світла Батьківщина,
Це та Земля, яку любив Тарас.

Кузьменко М.Ф.