Мене обпекла одразу
Гірка, як полин образа.
Зірвала сльозу, як колос.
До хрипу здавила голос.

Стверділі поштовхи серця
Загупали в скронях глухо.
Здавалося… – краще вмерти,
Здавалось – не хватить духу.

Та в згадці про цю “науку”
Я серцю не дам стогнати,
Візьму своє серце в руки
І знову почну співати.

Нехай хоч щемить, хоч плаче,
Я ту відшукаю силу,
Яка б мою біль невдачі
Промінням живим гасила.

І я не таю надію,
Що вийду до бою знову
В своїй найсвітлішій мрії,
В своїм найщирішім слові.

Кузьменко М.Ф.

Как знать мне, я слаба или сильна я.
Несет меня, как вихрь, судьба шальная,
То бросит вниз, то будто вознесет.
А жизнь летит стремительно вперед.

Как знать мне, я слаба или сильна я.
Душа моя уставшая, больная
И длительной борьбой истощена.
И все же в счастье верует она.

Как знать мне, я слабя или сильна я.
Как часто режет душу боль земная.
А я хожу, работаю, дышу…
И ничего у жизни не прошу.

Я не хочу с протянутой рукою
Просить услады у своей судьбы.
Она ко мне безжалостна порою
За доброту к честность, стало быть.

В стихах, в одних стихах моя отрада.
И мысль за мыслью катит, как волна.
За все мои печали вы – награда.
И, видимо, стихами я сильна.

Кузьменко М.Ф.