Вулиці в зеленому уборі
- Символи весняної пори.
В синьому глибокому просторі
Шовкові розквітнуть прапори.

Золота веселого проміння
Радістю наповнює серця.
Дихати цим запахом цвітіння
Хочеться без краю і кінця.

Скоро розквітуть в моєму місті
Цвітом перламутровим сади.
От би жить на світі років з двісті,
Юним залишатись назавжди!

Кузьменко М.Ф.

Коли я мовлю “Україна”,
Це слово сяє в серці, як зоря.
Вона, моя красуня – Батьківщина,
Велика, рідна мати Кобзаря.

Вона його на світ благословила,
Вогнем любові душу сповила,
Правдивих слів дала могутнью силу,
І меч борця нескорений дала.

Щоб він поніс в життя її надії,
Її красу і біль її страждань,
Щоб він їх вилив в думи золотії,
В бурхливе море мрій і сподівань.

Народний син, не тягся до паноти,
Не нюхав з ними ніжного вина.
- Глибокий ківш образи і гіркоти
Без каяття ним випито до дна.

Не став на позолочені пороги,
Ханжам лукавим руку не подав.
- Шлях боротьби крізь муки і тривоги
На все життя поет собі обрав.

Коли я мовлю “Україна”,
Воно прекрасне й чисте, без прикрас.
Моя кохана, світла Батьківщина,
Це та Земля, яку любив Тарас.

Кузьменко М.Ф.

Вона вклоняється тобі
Пшеничним полем, небом синім.
Твоя кохана Україна,
Твої простори голубі.

І твій замріяний Дніпро
В ясній воді кукпає зорі,
І стелять ниви неозорі
Живе пахуче серебро.

І ти стоїш живий-живий!
Над колосками, над садами,
Над нескінченніми віками
Встає твій геній молодий.

Як повно дихає земля.
Вона радіє: “Сину, Сину!”
- А син, до неньки – України
Могутню голову схиля.    (листопад-січень 1963-64рр)

Кузьменко М.Ф.

Дивлюся в ясну голубінь,
Де зорі звисають спокійні та чисті.
Зросло моє серце в шахтарському
місті,
Як корінь, що прагне в глибінь.

Дзвенять твої ночі і дні,
Шахтарським комбайном піснями зухвалими.
Потужних мартенів і домен загравами,
Що сяйвом горять вдалині.

А далі поля і гаї,
І чисте джерело, що зветься криницею.
Дзвенять твої ниви тугою пшеницею.
І ви, ці простори – мої.

І пісня, що тихо луна,
Що десь в глибині, наче музика ллється.
І сонце, що сріблом до мене сміється,
- Це ти, золота сторона.

Я пісню в світи понесу,
І житиму стільки – про тебе співатиму,
Всім серцем кохаю – всім серцем кохатиму
За велич твою і красу.

За те, що ти силу дала,
За те, що ти серце вогнем запалила.
Земля моя рідна, Донеччина мила,
Джерело життя і тепла.       60-роки

Кузьменко М.Ф.

Хай послухає бурхлива сивина,
Як до сонця лине пісня чарівна,
Що для серця наймиліша,
Що для серця найрідніша
Світла, сонячна,  донецька сторона.

Ти пливи моя мелодія, пливи
До радянської столиці, до Москви.
Розкажи про шахти – зорі,
Наші ниви неозорі,
І струною золотою оживи.

Хай послухає Москва, моя весна,
Як до сонця лине пісня чарівна,
Що для серця наймиліша,
Що для серця найрідніша
Світла, сонячна, донецька сторона.

В синім небі океану глибина,
Труд, як пісня, і дзвінка, і голосна.
Що для серця наймиліша,
Що для серця найрідніша
Світла, сонячна, донецька сторона.

Кузьменко М.Ф.